Історія останнього ветерана …
День пам'яті та примирення - пам'ятний день в Україні, який відзначають 8 травня, в річницю капітуляції нацистської Німеччини. Традиційно кожного року в Острівській гімназії у цей день біля обеліска слави загиблим у Другій світовій війні учнівський та педагогічний колективи, жителі села схиляють голови у хвилині мовчання, покладають квіти, як знак пошани та вдячності. На сьогодні у селі Острів залишився лише один ветеран, якому довелося зустрітися віч-на-віч з воєнним лихоліттям, тримати в руках зброю, зазнавати втрат рідних і бойових побратимів.
Іван Гнатович Юхимчук, якому нині 93 роки, щороку поспішає у цей день до гімназії на зустріч з дітьми. І вже разом крокують до обеліска. Учні дарують ветерану теплі слова вітань та вдячності, а сивочолий дідусь розповідає їм про пережите, бажає щасливої долі та мирного неба. А ще він ніколи не приходить з пустими руками: Іван Гнатович пригощає молоде покоління солодощами. Не забарилися з вітаннями і представники влади. Привітати ветерана приїхали в.о. старости Тетяна Хміль та заступник Демидівського селищного голови Сергій Герук, який передав вітання від селищного голови Віктора Іщука та вручив продуктовий пакет і конверт з грошовою винагородою.
У Івана Гнатовича непростий життєвий шлях, як і у всіх тих, які змушені були дивитися у вічі безжалісному лихоліттю. Крім нього у сім'ї були ще два старші брати. Одного на початку війни запроторили німці в тюрму і замордували в Тюменських лагерях. Другий, беручи участь у воєнних діях, отримав тяжке поранення, але залишився живим. А рідний дядько ветерана, Михайло Юхимчук, загинув у бою під Литвою. І сьогодні сивочолому дідусеві війна нагадує про себе, тільки уже нинішня. Під час бойових дій на сході, захищаючи Україну, отримав тяжку травму його внук.
Розповідає Іван Гнатович, що його забрали на фронт сімнадцятилітнім юнаком, погрузивши у вагони. Але воювати уже не з німцями, а з японськими хунхузами – членами організованих банд. «З України було 1200 чоловік, яких туди направили. Серед них були хлопці із сусідніх сіл. Там на мене були покладені обов'язки часового. Зі зброєю в руках день і ніч доводилося стояти на сторожі, адже ворог був непередбачуваним»,- розповідає чоловік.
Після повернення додому, закінчив навчання і 35 років пропрацював водієм в колгоспі. У шлюбі (на жаль, дружини немає уже більше десяти років) народилося двоє діток, які подарували дідусеві четверо онуків, а ті уже трьох правнуків. Незважаючи на поважний вік, Іван Гнатович проживає сам, має невеличкі господарку та город. Діти та онуки є частими гостями на його порозі, яких він з нетерпінням чекає. Ну і, звичайно, не могли ми не запитати про секрет довголіття, на що дідусь відповів, що потрібно жити в добрі і любові до ближнього.
